Історія створення

Завантаження погоди...
Широким зеленим кільцем простяглися сивочолі дуби, біля них притулилися стрункі берізки, а далі, понад Ворсклою, розкішними ароматними вітами охоплює сосновий ліс. Ці неймовірні живописні простори охоплює Полтавське лісове господарство. Перші згадки про полтавське лісівсництво сягають ще початку XІX з часу утворення Полтавської губернії. Згідно з указами Олександра І від 9 вересня 1801 року та від 27 лютого 1802 року Малоросійська губернія була перетворена в Малоросійське генерал-губернаторство і поділене на дві губернії: Полтавську і Чернігівську. Губернське правління у Полтаві було відкрите 9 березня 1802 року. У його складі була Палата державного майна, до якої входило три відділи: господарчий, контрольний і лісний. Лісним відділком завідував губернський лісничий. Для доручень по лісовій частині та проведення різних операцій і нагляду за роботами в лісах наглядали два лісних ревізори. На місцях казенними лісами завідували лісничі. На той час казенних лісництв у полтавській губернії було чотири: Полтавське, Переяславське, Кременчуцьке, Прилуцьке. Саме на базі Полтавського лісництва з часом утвориться Полтавський лісгосп. На чолі Полтавського лісництва стояв титулований радник Антон Скрипчинський. Це казенне лісництво було одним із найстаріших лісництв Полтавської губернії. Його територія охоплювала північну частину Полтавського та південну частину Зіньківського повітів і розкидана в просторі на 2500 кв. верств (від м. Полтави на північ до с. Опішні, а на схід до Харківської губернії). Загальна площа земельних угідь лісництва дорівнювала 2017 десятин, в тому числі лісної – 1820 десятин. До складу Полтавського лісництва входила 21 лісна дача. Найбільшою була дача в 353 десятин, найменшою – 3 десятини. Лише дві дачі були площею за 300 десятин, а п’ять дач – менше 10 десятин. У структурі лісництва було 8 господарських дільниць, що поділялися на 2 об’їзди  і 16 обходів. На одного об’їждчика припадало понад 900 десятин угідь, а на одного лісника від 150 до 12 десятин. Біля половини земельних угідь лісництва (800 десятин) заливалися щорічно паводками від річки Ворскла, 400 десятин лісу розташовувалися по крутих ярах і 500 десятин на пісках. Половину лісопокритої площі займали тверді породи, 1/3 – соснові насадження, 1/6 – м’які породи. В історичних довідках 1913 року згадується, що лісничим Полтавського лісництва був Т. Могилат. Після І світової війни та революції 1917 року Полтавське лісництво було пертворено в укрупнене Полтавське лісництво, до складу якого входили підлісництва, що згодом стали називатися лісництвами: Розсошенське, Чалівське, Кобеляцьке, Карлівське. Матеріали для встановлення методів ведення лісового господарства в цей час став лісовпорядний звіт, складений для колишніх лісових дач, що входили до складу майбутнього Полтавського лісгоспу. Вперше лісоустрій цих дач, утворених головним чином із колишніх приватних лісів, і об’єднаних у 1924 році Полтавським Головним Лісництвом, був проведний в період 1923-1925 років. У цей час було 13 лісових дач: Диканська, Опішнянська, Борівська, Іскрівська, Сторожева, Руднянська, Розсошенська, Буланово-Тростянська, Чалівська, Карлівська, Красноградська, Кобеляцька, Орнальська. Перші державні лісові господарства на Полтавщині почали створюватися ще в 20-ті роки минулого століття. Саме тоді, в другій половині 1929 року, замайорів Полтавський лісгосп, що належав раніше укрупненому головному Полтавському лісництву. До складу лісгоспу увійшли 10 колишніх підлісництв, переіменованих в лісовиробничі дільниці лісгоспу: Диканська, Борівська, Руднянська, Розсошенська, Чутівська, Чалівська, Котелевська, Карлівська, Красноградська і Кобеляцька. Перші лісовпорядкувальні роботи були проведені в 1923 – 1925 роках. Господарство в цей період проводилося спрощеним методом з застосуванням суцільно-лісосічних рубок у віці 90 років для дуба та інших твердолистяних порід – 60 років, м'яколистяних – 40 років. У 1929 році було проведено повторне лісовпорядкування, при якому було проведено ділення території на квартали з напрямом просік з півночі на південь та зі сходу на захід, та з нумерацією з північного заходу на південний схід. Середня величина кварталу становила 20 – 60 га. До періоду лісовпорядкувальних робіт 1936 року територія головного лісництва була об’єднана в Полтавський лісгосп. Загальна площа земельних володінь лісгоспу тоді становила 20,9 тис. гектарів. Лісова площа поділялась на експлуатаційні, захисні і паркові. У 1934 році ліси Полтавського лісгоспу були віднесені до категорії водоохоронних і грунтозахисних. Територія лісгоспу розташовувалася тоді в 8 адміністративних районах колишнього Харківського обллісгосптресту Головного управління лісового господарства Наркомзему СРСР, загальною площею 757 км квадратних. Місце знаходження контори лісгоспу – м. Полтава. Апарат контори лісгоспу станом на 1935 рік складався з 18 осіб: директор, інженер лісоексплуатації, інженер лісового господарства, плановик, старший бухгалтер, 2 бухгалтери, 2 помічника бухгалтера, рахуновод-касир, фінансист, статистик, секретар-спецробіник, машиністка, прибиральниця, сторож, двірник, кучер, водій. Потреба в сезонних робітниках на 1935 рік становила 650 осіб. Загальна кількість постійних робітників становила 108 осіб. У 1935 році лісгосп поділявся на 9 виробничих дільниць, 13 лісоустройних лісових дач, 90 урочищ. У цей час, гідно з штатним розписом 1936 року, в апараті управління лісгоспу налічувалося всього 13 працівників: директор, 3 фахівці – по лісокультурах, лісовому господарству і насінню, двоє бухгалтерів і рахівник-касир, секретар-статистик, друкарка, завгосп, прибиральниця, сторж і конюх. Місячний фонд зарплати цього апарату становив 3205 карбованців. Цеховий персонал налічував 5 бухгалтерів, 20 об’їждчиків, 4 столяри і 10 конюхів. Усього 39 чоловік. Робочу силу лісгоспу забезпечує населення із найближчих сіл, а також частково, використовуючи наявний власний гужовий транспорт і контингент постійних працівників. В адміністративно-господарській діяльності лісгосп залишався поділеним на 9 окремих виробничих дільниць, із середньою площею 2300 га. Лісистість – 7,7%. Протягом 1938 року відбулися територіальні зміни в лісгоспі.  Так, від 13 січня 1938 року до складу лісгоспу ввійшло Котелевське лісництво, площею 5206,4 га, що раніше входило до складу Охтирського лісгоспу. З Карлівського лісництва виділена і передана Харківському лісгоспу Красноградська дача, площею 2187,7 га. Також у 1938 році Диканське лісництво було розподілено на 2 лісництва: Диканське і Борівське, Карлівське лісництво ліквідовано, а залишилася лише Карлівська лісна дача, на чолі з лісотехніком, що підпорядковується безпосередньо лісгоспу. Чутівське лісництво поділено на 2: Іскрівське та Руднянське. Тому, станом на 1 січня 1939 року у складі лісгоспу було 8 лісництв: Диканське, Борівське, Іскрівське, Карлівське дача, Кобеляцьке, Котелевське, Розсошенське, Руднянське. Надзвичайно тяжкими для полтавського лісу виявилися роки Другої світової війни. Зелене господарство відчуло не лише брак досвідчених рук лісівників, більшість яких через війну не могла виконувати свої професійні обов'язки, а й нещадне знищення лісу через пошуки у ньому партизанів та підпільників. Найбільшої шкоди зазнали полтавські діброви. У 1944 році розпорядженням РНК СРСР ліси Полтавського лісгоспу були віднесені до ІІ групи лісів. У 1949 році виділені зелені зони міст, 10-кілометрова навколо міста Полтава, 3-кілометрова навколо м. Карлівки – і віднесені до І групи лісів. Наступні лісовпорядні роботи проводились :– у 1949 – 1950 роках Харківською експедицією „Ліспроект” методом окомірної таксації з застосуванням матеріалів аерофотозйомок 1948 року на 95% площі. У 1959 – 1960 роках Київською експедицією „Ліспроект” також методом окомірної таксації з застосуванням матеріалів аерофотозйомок 1958 року масштабу 1:17000 на 75 % площі. В основу цих робіт була закладена мета –  збереження і збільшення водоохоронних і ґрунтозахисних властивостей лісів, вирощування цінних сортиментів для потреб народного господарства. Інвентаризація лісового фонду здійснювалась методом наземної таксації. Таксація насаджень проводилась окомірним способом у поєднанні з елементами вимірювальної перечислювальної таксації. Для цього також використовувались обстеження санітарного стану насаджень, при якому, крім вказаних раніше цілей, визначався фонд санітарних рубок. Головною метою всіх лісовпорядних робіт була розробка перспективних, десятирічних планів на відтворення, збереження лісів, вирощування цінних деревних порід для потреб народного господарства, безперервного користування лісами, покращення їх санітарного стану, збереження водоохоронних, грунтозахисних властивостей. Та поряд з цими організаційними заходами, що проводилися керівництвом галузі, колективом підприємства виконувалась велика господарська діяльність по збереженню і відтворенню лісів на землях державного лісоовго фонду, створенню нових лісових насаджень на землях непридатних для використання в сільскогосподарському виробництві, забезпеченню народного господарства деревиною, пиломатеріалами, товарами народного споживання, сільськогосподарським та побічним користуванням лісами, будівництвом промислових споруд та житла для працівників лісгоспу. Особливо велике навантаження випало на працівників підприємства в повоєнні роки минулого століття. Народне господарство країни було розорене війною, кращі лісові насадження вирубані, знищена виробнича база, житло, лісові кордони. В цей час, окрім виконання головних лісівничих завдань, колектив лісгоспу відбудовує своє підприємство. Зокрема, в Диканському лісництві налагоджують виробництво бочок, корзин, саней, у Котелевському – організовано пункт переробки деревини: виробництво пиломатеріалів, штаету, обозних виробів тощо. Всі лісництва виготовляли, можливо й незначні, але необхідні для життя вироби – віники, мітли, стовпчики для заборів, паливні рубанці,  заготовляли сіно, вирощували зернові. У 50-ті роки в СРСР для боротіби з вітровою ерозією та посухою прийнято державний план перетворення природи. А тому значні обсяги робіт по його виконанню покладено і на лісівників – створення полезахисних смуг. Для їх посадки необхідно було виростити десятки мільйонів сіянців. Тож для цього Полтавському лісгоспу було передано Минівське відділення обласного тресту шовківництва – оргназовано Минівський лісовий розсадник, де поряд з лісовими розсадниками лісництв, вирощувалися мільйони сіянців лисятних деревних та кущових порід. Завдяки самовідданій праці колективу за ці роки було відновлено господарстов лісгоспу, лісові насадження впорядковані, посаджені на піщаних аренах (Борівське, Руднянське, Котелевське, Чалівське лісництва) сотні гектарів нових лісів, а також успішно виконувався і державний план перетворення природи, за що багатьом лісокультурницям лісгоспу присвоєно державні нагороди. Крім того, в цей час лісогосподарське виробництво дещо торкнувся технічний прогрес. Хоч і в недостатній кількості, але з’являються сучасні на той час трактори, автомобілі, деревообробне, лісогосподарське обладнання, а на рубках – бензопили «Дружба». Здається, як на нинішній час,  - що тавке бензопила – це потужний для лісоруба інструмент. Та перші бензопили сприймалися з недоврою, скептично.
У 1959-1963 роках у площі лісгоспу пройшли наступні зміни: виключено зі складу лісового фонду 474 га, прийнято від колгоспів 6898 га. У 1960 році згідно Постанови РМ УРСР від 30.11.59 року № 1834, Наказу Головного управління лісового господарства при РМ УРСР від 14.05.60 року № 117 Полтавський лісгосп перейменовано в Полтавський лісгоспзаг. З нарощенням технічного потенціалу, зміцнення лісгоспу, для більш ефективного його викоритсання у 1960-1961 рр. побудовано нову садибу лісгоспу в с.Копили, Полтавського району на території Чалівського лісництва, і перенесено туди адміністрацію і всі служби, для працівників побудовано житло. У 1964 році внаслідок розкрупнення Чалівського лісництва організовано Новосанжарське лісництво. Потім у 1968 році було створено нове спеціалізоване Новосанжарське лісництво на базі лісових площ, прийнятих від Кременчуцького лісгоспу і земель колгоспів Новосанжарського району. За даними земельних балансів адміністративних районів площа лісгоспзагу станом на 01 січня 1969 року складала 34635 га. У 1971 році Карлівське, Малоперещепинське і Новосанжарське лісництва були вилучені з Полтавського лісгоспзагу і передані новоствореній Новосанжарській лісомеліоративній станції (6068 га). Потім до 1979 року  знову прийнято від колгоспів Чутівського, Диканського, Полтавського районів 3397 га лісів. Зокрема, від колгоспів Чутівського і Диканського районів 744 га, Полтавської міськради 16 га, передано іншим організаціям 40 га, уточнення площ в органах землеустрою +2 га. В 1979 році до складу лісгоспзагу було прийнято 2637 га земель від колгоспів Полтавського і Чутівського районів згідно рішення РМ УРСР. Загальна площа на період лісовпорядкування 1979 року становила 31926 га. У 1971 році на базі пункту переробки деревини Котелевського лісництва було створено новий підрозділ лісгоспу – Котелевський цех переробки деревини. У цей час у державі поставлено завдання по значному збільшенню виробництва товарів народного споживання. Тому на заводі АвтоКрАЗ поряд з виготовленням інших товарів налагоджено виробництво лопати з точеними держаками, як для поставок на експорт, так і для внутрішнього ринку. Виробництво цих держаків і ручок було доручено Полтавському лісгоспу, в зв’язку з чим був побудований Чалівський цех точених виробів. У Борівському лісництві налагоджують переробку лісосічних  відходів, зокрема соснової ланки – на борошно, й у вісімдесяті роки його вироблялось більше тисячі тонн. У 1971 році в Котелевському лісництві розпочалось будівництво нового двоповерхового приміщення контори лісництва, а вже в 1973 введено в експлуатацію. Крім того, в ці роки тут побудовано гараж для лісогосподарських машин, цех з побутовими приміщеннями для виготовлення віників. За період з 1980-1989 років зі складу земель лісгоспзагу було передано різним організаціям на підставі відповідних постанов і рішень 189 га, уточнення площ в органах землеустрою - 27 га, а також повернуті колгоспам передані в 1979 році без їх згоди ділянки лісу на площі 258 га. Таким чином, загальна площа земель лісового фонду Полтавського лісгоспзагу за даними попереднього лісовпорядкування складала 31452 га, в тому числі покритої лісом – 28,3 тис. га Лісові культури складали 52% від лісової площі. Протягом 1982-1983рр. на території садиби лісгоспу побудовано автогараж та пожежно-хімічну станцію. У настпуні два роки збудовано і введено в експлуатацію новий цех з пеперобки деревини з механізованим процесом переробки. Тут же спорудили їдальню для працівників підрозділу.
У 1988-1989 роки в селищі Чутово будують нову садибу Іскрівського лісництва – приміщення контори, гараж, житлові будинки. Варто згадати й те, що лісівникам, як і нині, доводилося й немало захищати ліс від лиха. Це, зокрема, - від пожеж, що виникають в основному від людського недбальства. А тому, починаючи з 80-х років у лісгоспі організовують постіну протипожену службу, адже саме в ці роки почали різко зростати випадки виникнення лісових пожеж.
У 1991 році згідно наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.91 р. № 133 Полтавський лісгоспзаг перейменований в Полтавський державний лісгосп. У той час у структурі держлісгоспу було 8 лісництв: Котелевське, Рублівське, Диканське, Борівське, Іскрівське, Руднянське, Розсошенське, Чалівське, а також Котелевський цех переробки деревини.
На початку дев’яностих років XX століття в зоні діяльності держлісгоспу було 22,5 тис. га колгоспних, радгоспних та інших власників лісів. Середня лісистість зони – 12,5%. Найвища лісистість у Котелевському районі – 19,5%, Зіньківському – 18,4%, Полтавському – 14,6%, а найнижча в Чутівському районі – 6,8%. Загальна потреба районів у деревині за рахунок заготівель у ДЛФ лісгоспу задовольнялася всього на 10%. Побічне користування складалося з сільскогосподарського виробництва: фуражні культури, сорго віничне, коренеплоди на корм, відгодівля свиней, а також  заготівля березового соку, лікарських рослин, садівництво, бджільництво, заготівля риби, грибів, виробництво хвойно-вітамінниого борошна, промислове і спортивне мисливство. У цінах до 1990 року обсяг товарної продукції від побічного користування сягав 500 тисяч карбованців щорічно. У період формування самостійної держави на підприємстві, хоча й дещо повільніше, але триває будівництво житла для працівників, виробничих приміщень Розсошенського лісництва, перебудовано контору лісгоспу, збудовано автогараж на 10 автомобілів.
У кінці дев’яностих років ХХ століття у результаті передачі лісових насаджень в Диканському, Зіньківському районах, які раніше належали колгоспам, було створено дев’яте Опішнянське лісництво, яке згодом разом з Диканським передане Диканському лісомисливському господарству.
За період з 1990 по 2007 роки на підставі наказів Державного комітету лісового господарства України від 08.11.2002 р. № 148 та від 23.12.2002 р. № 176 зі складу держлісгоспу вилучено і передано до складу Диканського лісомисливського господарства 5388 га. В 2003-2005 роках згідно рішення 19 сесії 23 скликання від 31.10.2001 р. Полтавської обласної ради та продубльовані Котелевською, Диканською, Полтавською, Чутівською районними державними адміністраціями до складу держлісгоспу було прийнято 3295 га земель від колишніх сільськогосподарських підприємств для ведення лісового господарства та під заліснення.
У 2005 році згідно Наказу Державного комітету лісового господарства України від 08.02.2005 р. № 132 Полтавське державне лісогосподарське підприємство перейменовано в Державне підприємство "Полтавське лісове господарство". В 2007 році, згідно наказу Полтавського обласного управління лісомисливського господарства від 10.07.2007 року №10 було передано 576 га ДП «Диканське лісомисливське господарство».  За даним лісовпорядкування 2007 року площа лісгоспу становила 29044 гa. Протягом ревізійного періоду 2008-2017 років зі складу лісгоспу на підставі відповідних рішень було вилучено 37,6 га, в тому числі за рішеннями судів 6,1 га. Прийнято 3420,4 г,а з них: - 1668,4 га землі запасу сільських рад: Котелевського району - 867,9 га, Полтавського району  - 383,5 га, Чутівського - 437 га; - 598 га лісові ділянки інших користувачі; - 1134 га землі ДП «Лубенського військового лісництва» (наказ Держлісагентства України від 28.04.2016 року №216 «Про припинення державного підприємства «Лубенське військове лісництво», наказ Полтавського ОУЛМГ від 03.05.2017 року №23).
Крім того, внаслідок зміни площі та конфігурації земельних ділянок, на які лісгоспом проведена інвентаризація та отримані правовстановлюючі документи на право постійного користування та коригування меж і площ окремих ділянок у відповідності з їх розподілом за адміністративними утвореннями, площа лісгоспу зменшилась на 86,6 га.У 2018 році згідно Наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 15.08.2018 р. №668 припинено державне підприємство «Полтавське державне лісогосподарське підприємство «Полтаваоблагроліс» шляхом реорганізації, а саме – приєднано до державного підприємства "Полтавське лісове господарство". Внаслідок чого площа лісгоспу за рахунок приєднаної території (31099,9 га) становить на даний час 63440,1 га.

×